З легкої подачі кінематографістів Середньовіччя перетворилося на таємничу, жорстоку та дивну епоху. Хоча за багато помилок у фільмах доводиться «дякувати» вікторіанським ученим, які трохи спотворили історію. Вікінги обзавелися рогатими шоломами, а гострі капелюхи принцес стали невід’ємним атрибутом жінки того часу.
Ми поринули в історію і хочемо загострити увагу на кількох фактах, які доведуть — у середньовіччі жили ті ще витівники.
Середньовічні корсети виглядали не так, як ми звикли думати
Завдяки фільмам та серіалам глядачі впевнені, що корсет є неодмінним атрибутом гардероба середньовічної дами. Насправді в ті часи корсет справді носили, але із сучасним предметом одягу він мав мало спільного.
Згідно з деякими описами, корсет був зовсім не спідньою білизною, а ошатним одягом для особливих випадків. Для їх виготовлення потрібно багато тканини, їх розшивали золотом, а окремі моделі мали ще й шлейф. До того ж носили їх як жінки, так і чоловіки.
Для жінок був власний, особливий дрес-код
Велику роль у житті середньовічної пари грала церква. Лікарі також забороняли жінкам повністю оголюватись. Тому навіть наодинці з чоловіком жінка щоразу мала одягати як мінімум чепець. Вся річ у тому, що лікарі на той час вірили, що більшу частину тепла жіноче тіло втрачає через голову.
Якщо залишити голову непокритою, можуть розвинутись небезпечні хвороби. Тому в більшості випадків на картинах і фресках того часу навіть у ліжку та при пологах жінки носять головний убір.
Пояси вірності існували, але були створені набагато пізніше, ніж ми думали
Міф про пояси вірності також нав’язав нам кінематограф. Все почалося, коли один німецький дослідник виявив такий пояс на скелеті молодої жінки. Знахідка породила безліч дискусій у наукових колах. Поховання датували XVI століттям, але в правдивості дат у дослідників були сумніви. Зрештою, перший екземпляр було втрачено.
Ще 2 відомі історії поясу вірності раніше виставлялися в Британському музеї та Німецькому національному музеї, але зараз обидві установи прибрали їх з експозицій. Сучасні історики схиляються до того, що ті артефакти були створені набагато пізніше.
Плащ потрібно було защіпувати правильно, інакше був ризик завдати травми співрозмовнику
Один з елементів чоловічого середньовічного гардероба, що запам’ятовуються, — плащ напівсонце. Його носили як повсякденний одяг, так і одяг для подорожей. Плащ міг бути різної довжини й виготовлений з різних тканин.
Заколювався він спеціальною кельтською брошкою. Їх носили як чоловіки, так і жінки. Згідно з ірландським законодавством того часу, застібка плаща мала бути неодмінно повернута вгору і не сильно виступати. Якщо зробити навпаки, існував ризик уколоти співрозмовника, який нахилився надто близько. А будь-яка, навіть найменша травма, в ті часи загрожувала хворобою.
Головний убір міг демонструвати статус та рівень достатку власника
У гардеробі середньовічних модників було багато головних уборів. Наприклад, шаперон і худ — своєрідні каптури. Спочатку худ лише захищав від негоди, а потім обзавівся специфічним хвостиком – лірипипом.
Довжина хвоста залежала від обсягу доходу власника. Чим довшим був лірипіп, тим більш забезпеченим був власник каптура — раз міг витратити гроші на непотрібну тканину.
Щоб взуття менше зношувалося, носили паттени
Взуття в середні віки робили зі шкіри. Але як зберегти матеріал у довгих походах бездоріжжям? Практичні жителі тих століть вигадали спеціальні накладки на взуття — паттени. Іноді вони виготовлялися з дерева або множинних шарів шкіри й кріпилися до ніг ремінцями. Паттени – свого роду середньовічні бахіли.
Ще один жіночий головний убір — намітка. Його доводилося крохмалити та правильно зав’язувати
Намітка – головний убір, що є тканиною, складеною в кілька шарів і обгорненою навколо голови й шиї жінки. Намітка набула поширення з приходом християнства, коли заміжнім жінкам не належало демонструвати волосся. Тканину необхідно було накрохмалити та обернути довкола голови особливим способом. Пізніше подібні головні убори стали носити черниці.
Жінки «відібрали» у чоловіків предмет гардероба, а ті потім скаржилися, що він надто відвертий
Сюрко – довгий і просторий плащ-нарамник, схожий по крою на пончо, який часто прикрашався гербом власника. Спочатку носили сюрко чоловіки, але поступово цей предмет одягу модифікувався і з’явився і в жіночому гардеробі. У XIV столітті увійшов у моду специфічний тип безрукавного жіночого сюрка з гіпертрофованими вирізами для рук. Моралісти такі вирізи вважали надто відвертими та критикували.
Одяг не робився з будь-чого
Помилково припускати, що бідняки носили лахміття та одяг, скроєний абияк. Виготовляти тканину на той час було дорого, тож за одягом ретельно стежили. Шерсть носили навіть селяни. Найпоширеніший колір тунік і суконь на той час — синій. У середньовічній Європі синій отримували із рослини вайда.
У різні часи Середньовіччя існували закони, які забороняли селянам носити певний одяг, призначений вищим класам. Але, як правило, в окремому законі потреби не було, оскільки у бідняків і так не було коштів, щоб його придбати.
Щоб здаватися багатшим, у рукави та область живота додавали наповнювач
Повнота у ті часи вважалася ознакою достатку. Тому і чоловіки, і жінки в Пізнє Середньовіччя часто підкладали в одяг наповнювач. Вони просто забивали порожнє місце, щоб руки й живіт здавалися більш випираючими.