Цезар жив у дуже гарній будці. Вона була зроблена не з фанери, а з справжнісіньких міцних дерев’яних дощок. Також Андрій – господар собаки – подбав і про те, щоб утеплити житло свого улюбленця.
Таким будинком можна було пишатися. Андрій раніше не робив нічого складнішого за прибивання полиць до стін. Тому будка виявилася справжнім досягненням для нього.
– У такій будці та людині взимку було б комфортно, – казав іноді Андрій.
Без сумніву, Цезареві добре жилося у своїй будці, коли наступали холоди. Він увесь час сидів у будиночку, не прагнучи зайвого разу виходити назовні. Про його присутність можна було здогадатися лише по носі, що стирчить з будки.
Саме тому Андрій так здивувався, коли побачив свого пса сплячим на снігу. Цезар відразу підхопився на ноги, вдаючи, що не спав. Але йому не вдалося обдурити свого хазяїна. Пес виглядав дуже заспаним, наче провів біля будки всю ніч.
– Ти ж застудитись можеш, – жахнувся Андрій. – Щоб я більше не бачив такого!
Цезар дивився на господаря так, ніби зрозумів, що той сказав йому. Андрій заспокоївся. Але наступної ночі пес знову провів у дворі, так і не перейшовши спати в будку.
Андрію було зрозуміти, що відбувається. Вранці він, віддавши Цезареві миску з їжею, зазирнув у будиночок, намагаючись побачити, що саме лякає його собаку. У будці була кішка з двома кошенятами. Тварина неприязно глянула на людину, але навіть не ворухнулася.
Ризикнувши, Андрій переніс кішку та її дітей на свою веранду. Будка, звичайно, тепла, але кошенята надто малі, щоб цього було достатньо. До того ж Цезар не міг би вічно спати на снігу без шкоди для здоров’я.
Кішка дуже погано поставилася до людської ініціативи. Вона шипіла на Андрія і навіть спробувала його подряпати. Але той не відступив. Коли він переклав кішку на матрацик, вона відразу заспокоїлася і почала лизати кошенят. Вона дозволила Андрію дати їй їжі, але не дозволила йому наблизитися до себе, щоб погладити.
Цезар дуже стурбовано спостерігав за тим, що відбувається. Він бігав навколо господаря, не зводячи очей з кішки. Довелося навіть впустити собаку на веранду, адже без цього Цезар відмовлявся вірити, що з його подругою все гаразд. Переконавшись, що ніхто не завдав їй шкоди, він заспокоївся.
Один із кошенят вирушив жити до нових господарів, другого ж Андрій залишив собі. Мати так і не звикла жити в будинку, пішовши на вулицю. Лише зрідка вона приходила в гості, щоб відвідати свою дитину і старого приятеля, який врятував її від смерті на морозі.
Цезар виявився дуже добрим вихователем для кошеня. Маля буквально оселилося в будці поряд з ним. Мабуть, вона стала для нього справжньою домівкою.